Як сказати «НІ» і не відчувати докору совісті.
✅ Усвідомте, що «ні» - не така вже й ризикована відповідь і зустрічається частіше, ніж вам здається.
✅ Якщо не готові дати відповідь прямо зараз так і скажіть, наприклад, "я не впевнений, що можу прямо зараз дати відповідь, повернуся до вас протягом дня".
✅ Виробіть свою політику: «пробачте, але це моє правило – ніколи не узагальнювати другий пункт».
✅ Використовуйте виноску на наслідки, наприклад, «якщо я зроблю це, то… у мене не буде часу на це/цей процес не буде ефективним тому що…»
✅ Зробіть зустрічну пропозицію «я не можу це зробити, але натомість можу…»
ПВК «Редан»: хто вони та чим загрожують українським підліткам?
В Україні з’являється нова небезпечна субкультура: молоді люди, одягнені в чорне, організовують масові бійки в публічних місцях.
26-го та
27-го лютого правоохоронці попередили масові бійки у кількох містах.
Сутички
відбуваються між двома субкультурами: ПВК «Редан» та так званими «АнтиРедан».
Організатори створюють телеграм-канали та закликають молодих людей брати участь
у масових бійках. Планують усе чітко: розподіл на групи, точки зборів кожної,
інформатори на місцях.
Серед
учасників руху багато неповнолітніх. Наприклад, серед затриманих 257 осіб у
Харкові 30 повнолітніх.
Що відомо про ПВК «Редан»?
Все почалося
в росії. Там у різних містах юнаки в чорному одязі та з символами павука на
спинах влаштовували масові бійки з футбольними фанатами чи мігрантами. Це
відбувалось у торгових центрах або на вулицях.
Чому ПВК?
Хоча
учасники руху кажуть, що не асоціюють себе з приватною військовою компанією,
проте, існує гіпотеза, що на формування цієї субкультури вплинула ПВК «Вагнер».
Адже її очільник публічно героїзує роль злочинців та закликає молодих людей
вступати у ПВК, де їх навчать «чоловічої роботи».
Чому «Редан»?
Ця назва
походить з аніме Hunter x Hunter. Там діяла злочинна організація «Геней Редан»,
яку через емблему називали «Павуки». Кожен учасник цієї організації мав
татуювання павука зі своїм номером.
У
субкультурі ПВК «Редан» усі учасники мають символ павука з цифрою 4. В аніме
під цим числом в організації завжди були зрадники чи шпигуни. Це пов’язано з
тим, що в японській культурі число 4 несе неприємності. Можливо, таким чином
учасники ПВК «Редан» хотіли передати свої деструктивні наміри.
Це ІПСО?
Українська
поліція вважає, що поширення цієї субкультури в нашій країні — це російська
інформаційно-психологічна спецоперація, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.
Якщо вдатися до подробиць, випливає багато нестикувань. Особливо дивним виглядає те, що раптово з’явилася субкультура ПВК «Редан», а одночасно з нею «АнтиРедан».
Рух дійсно перекочував в Україну, ймовірно, через ТікТок... В одній із тг-груп, де постять нібито відео «Редан» з України, переважна більшість фото та відео з рашки. А ще цей рух добряче дискредитує молодих людей, адже багато з них волонтерять, збирають кошти на ЗСУ, готуються до НМТ, вчать мови, цікавлять культурою, аніме в тому числі.»
Чому підлітки?
У
підлітковому віці діти переходять під вплив своїх однолітків. Їм важливо бути в
групі, важливо, що про них подумають інші.
Іноді дії
підлітків мають руйнівний характер, спрямований на себе, своє здоров’я,
зовнішній світ — це деструктивна поведінка. Вона може проявлятися в нападах
агресії, гніву чи ворожості.
Часто така
поведінка є відповіддю підлітка на складні обставини, в яких він опинився
(складні сімейні стосунки, неблагополучна сім'я, війна тощо)
Ще один
важливий момент, який варто знати про підлітків — особливості будови мозку.
Через певні біологічні особливості тінейджерам складно мислити критично та
бачити небезпеку там, де її помічають дорослі.
Найпростіше
маніпулювати юними людьми, психіка яких втомлена війною, які самі легко
піддаються впливу та схильні до ризикованих дій.
Тому батькам
важливо будувати довірливі стосунки зі своїми тінейджерами та вчасно виявляти
індикатори деструктивної поведінки у них.
Що робити
батькам у такій ситуації?
Деякі батьки можуть не
підозрювати, що дитина належить до певної субкультури, яка толерує і заохочує
девіантну поведінку.
Важливо:
🔸Спокійно,
відкрито і прямо поспілкуватися з дитиною, надати їй можливість говорити, коли
буде до цього готова, не підганяти її.
🔸Якщо
дитина розповідає, куди вона ходить і як проводить свій час, батьки мають
виявити якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; слід виявляти
терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту,
недовіри чи агресії з боку підлітка.
🔸Потрібно
опанувати інтернет-технології, мати власні акаунти в соцмережах, стати там
другом своїй дитині.
🔸Щотижня
слід аналізувати вміст сторінок дитини, уважно читати її публікації, вивчати
групи, до яких вона приєдналася.
🔸“Познайомитися”
з віртуальними друзями дитини, звертати увагу на фото й відео, що викликають її
інтерес, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані.
🔸Показати
дитині, що батьки піклуються про неї, запропонувати провести разом час.
🔸Зосередитися
на тому, щоб показати дитині її переваги, знайти її сильні сторони, допомогти
побачити себе унікальною особистістю.
🔸Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до батьків слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема, у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).
БУЛІНГ
Булінг може проявлятись у вигляді
психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та
фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та
інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і
жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з
людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть
підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не
лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у
спільній класній діяльності, соціальних заходах.
-
Часто у дитини змінюється поведінка:
вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
-
Дитина починає губити гроші або речі,
приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви
її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.
-
Може почати говорити про те,
що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
-
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів,
зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення
звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
-
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад,
ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
-
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у
зошиті.
-
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу
За статистикою, 80% українських
дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх
соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий
«вигнанець».
У початковій школі діти ще не
займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших.
Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти
починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі —
з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога,
вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести
з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу
Психологи визначають декілька основних причин:
Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє
її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу
стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де
дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок —
каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до
себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати
навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені
самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає
слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний
стан.
Булінг в цифрах
За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з
ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором'язливі та
спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за
однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що
вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна
група.
44% дітей, якщо
стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.
Що робити батькам?
-
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього
починайте розмову з дитиною.
-
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та
допомогти, вислухати та захистити.
-
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що
відбувається, і вона може говорити відверто.
-
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на
цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
-
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не
повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
-
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині
почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до
дорослих, не залишатися після уроків тощо).
-
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб
повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям.
Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя
друга/однокласника.
-
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині,
вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити
спільну стратегію змін.
-
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують
негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
-
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на
ситуацію булінгу.
-
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися
у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів,
охорони, батьків інших дітей.
-
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у
ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
-
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх
стосунків з однолітками.
- Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Що робити вчителям
Завдання вчителів - відслідковувати
ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання,
яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації
жертви.
Перед початком уроків попросіть
кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона
хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм
найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого
з дітей «забули», не згадали зовсім.
Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.
Як допомогти дитині-агресору
-
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна
не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор,
радимо:
-
Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається,
з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете
почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
-
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку
фактів, а не на своїх припущеннях.
-
Не применшуйте серйозність ситуації такими
кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування,
бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком
природна частина дитинства".
-
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте
переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська,
загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним
підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки,
публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі
висловлювання або жести.
-
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки
можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки
жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме
на всіх учасників.
-
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже
серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і
наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
-
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви
тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається
змінити ситуацію.
-
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь
час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і
невдоволення.
-
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини,
яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів
іншої людини.
-
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть
вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі
шкільним чи дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати?
Булінг впливає на всіх, хто бере в
ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
-
втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому
мають перебувати щодня;
-
відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує
тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до
різних захворювань;
-
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість
руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що
призводить до відчуття самотності;
-
втрачають інтерес до різних форм активності та не
можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між
потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії),
емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
-
частіше за інших потрапляють у ситуації, де
проявляється насилля та порушуються закони;
-
частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі,
залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та
наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
-
часто страждають від відчуття безпорадності, етичного
конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
-
потерпають від депресивних станів чи перезбудження,
намагаються менше відвідувати школу.
-
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий
емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого
психолога.
Насильство в сім’ї. Поради соціального педагога батькам.
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це ще й:
· Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
· Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
· Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;
· Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
· Ламання та знищення особистих речей;
· Використання брутальних слів, лайка;
· Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
· Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
· Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
· Звинувачування у всіх проблемах;
· Критикування думок, почуттів, дій;
· Поводження із ним/нею як із прислугою;
· Ігнорування.
· Нехтування дитиною;
· Нехтування обов’язків стосовно дитини;
· Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
· Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
· Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
· Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
· Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
· Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.
Чи знаєте ви, що:
· Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
· Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
· Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
· Діти відчувають сум.
· Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.
·
Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
· Реагувати надто агресивно;
· Не визнавати авторитетів;
· Бути пасивними чи пригніченими;
· Мати вигляд заляканих;
· Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.
Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.
В результаті дитина:
· Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в навчальному закладі;
· Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до спеціалістів.
Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Кібербулінг. Поради для
дітей, батьків та вчителів.
Слово
«булінг» означає утиск, дискримінацію, цькування та інші види жорстокого
ставлення однієї дитини або групи дітей до іншої.
Булінг
буває:
·
фізичний (побиття, підніжки, блокування, штовхання
тощо)
·
вербальний (словесні знущання, залякування, плітки та
образливі вислови, наприклад, про зовнішній вигляд дитини, її вагу,
релігію, етнічну приналежність, здоров’я, особливості стилю одягу)
·
соціальний (ізоляція дитини, бойкот, її навмисне
відсторонення від групи на перервах, в їдальні, під час позашкільної діяльності
тощо)
УВАГА!
Батькам дитини, що страждає від булінгу та кібербулінгу треба завжди пам’ятати
три важливі речі.
1. Не
потрібно карати дитину, коли вона довірилась і розповіла про те, що стала
жертвою кібербулінгу (або булінгу).
2.
Дитина вже постраждала, і якщо батьки її не підтримають, наступного разу вона
може не звернутися по допомогу.
3. Повністю забороняючи доступ дитини до інтернету
(або до іншого простору у реальному житті) ви досягнете тільки того, що дитина
більше вам нічого не буде розповідати.
Чому
діти використовують віртуальну агресію:
·
задля реваншу або помсти. Діти, зазнавши нападок у
реальному житті, можуть спробувати бути булерами у віртуальному середовищі.
·
щоб розважитись. Діти не усвідомлюють імовірні
негативні наслідки своїх вчинків.
·
для посилення булінгу. Кібербулінг є додатковим
засобом посилення жорстокого ставлення до дитини у реальній групі.
Контролювати
віртуальне середовище дитини украй важко. Але є певні стратегії, які допоможуть
захистити дитину.
Роздрукуйте, збережіть, поясніть це дитині.
Поради
для дитини
1. Не поспішай
Не
поспішай, не виплескуй свій негатив у кібер-простір. Важливо домовитись
із дитиною, щоб вона не відповідала на вразливі повідомлення до того, як
порадиться з дорослими. Старшим дітям запропонуйте правило: перед тим, як
писати і відправляти повідомлення, потрібно заспокоїтись, притишити
роздратування, злість, образу, гнів. Емоції – погані порадники, вони минають, а
написане й відправлене в Інтернет продовжує нести та помножувати негатив уже
без Вашої волі і контролю.
2. Будуй свою репутацію
Будуй власну онлайн-репутацію, не провокуйся ілюзією анонімності. Інтернет – це
особливе середовище із своїми правилами поведінки – «нетикетом» (новоутворення
від англ. net –мережа і «етикет»). Хоча кібер-простір і надає додаткові
можливості відчути свободу і розкутість завдяки анонімності, дитині потрібно
роз’яснити, що існують способи довідатись, хто саме відправив повідомлення, хто
стоїть за певним ніком (анонімним псевдонімом). І якщо некоректні дії у
віртуальному просторі призводять до реальної шкоди – від анонімності
залишається лише ілюзія: все тайне стає явним. У віртуальному просторі, як і в
реальному, діє золоте правило: стався і дій стосовно інших так, як хотів би,
щоб ставились до тебе. Крім того, Інтернет фіксує історію, яка складається із
публічних дій учасників і визначає його онлайн-репутацію – накопичений образ
особистості в очах інших учасників: заплямувати її легко, виправити – важко.
3. Поважай факти
Зберігати підтвердження факту нападів. Потрібно роз’яснити дитині: якщо її
неприємно вразило якесь повідомлення чи картинка на сайті (фото, відео,
будь-що), правильна реакція – вимкнути екран (щоб зупинити негативний вплив) і
негайно звернутись до батьків за порадою. Старші діти можуть зберегти чи
видрукувати сторінку самостійно, щоб порадитись з батьками в зручний час.
Що ігнорувати
Доречно ігнорувати поодинокий негатив. Одноразові образливі повідомлення
найкраще ігнорувати, часто в результаті цього кібербулінг на початковій стадії
і зупиняться. Досвідчені форумчани послуговуються правилом: «найкращий спосіб
боротьби з неадекватами – ігнор». Якщо ж реагувати на негативні
коментарі, комунікація продовжується.
Коли ігнорувати не варто
Не дивлячись на те, що відправник Вам не відомий, якщо листи систематично
містять загрози життю і здоров’ю, або порнографічні сюжети, варто поставити до
відома телефонного або Інтернет-провайдера, інспектора місцевого відділку
міліції із роботи з неповнолітніми (для цього й важливо копіювати повідомлення
із загрозами). Якщо образлива інформація розміщена на сайті, варто зробити
запит адміністратору щодо видалення цієї інформації.
·
Повідомляйте про залякування в мережі дорослим.
Позначайте такі випадки для розгляду командою YouTube. Блокуйте користувачів,
які залякують або переслідують.
·
Ніколи не відповідайте на “такі” коментарі, адже це
може лише погіршити ситуацію. Хоча це й складно, спробуйте ігнорувати образи.
·
Зберігайте та роздруковуйте образливі повідомлення,
публікації, зображення чи відео, які ви отримали чи побачили.
·
Занотовуйте дату та час публікації образливих
повідомлень, а також будь-які дані про особу, яка їх опублікувала.
·
Не передавайте відео чи повідомлення, метою яких є
залякування в мережі, адже ви станете співучасником.
·
Якщо вас постійно ображають, спробуйте змінити свій
ідентифікатор користувача, псевдонім або профіль.
·
Насамкінець, не ігноруйте випадки залякування інших
осіб у мережі. Якщо ви натрапите на такий випадок, повідомте про це та
запропонуйте свою допомогу – розкажіть користувачеві про CyberMentors.
·
Почувайтеся безпечно в мережі, використовуючи наведені
нижче поради щодо запобігання залякуванню:
·
Не публікуйте в мережі особисту інформацію.
·
Нікому не повідомляйте свої паролі.
·
Обдумуйте свої висловлювання, перш ніж публікувати їх
у мережі.
·
Поважайте погляди інших користувачів. Те, що ви з
кимось не погоджуєтесь, не дає вам права бути грубим або ображати інших.
·
Періодично шукайте відомості про себе в Google. Ви
зможете побачити в мережі інформацію про себе, яка доступна іншим, а також
змінити те, що вам не сподобається.
·
Програми, що забезпечують миттєвий обмін
повідомленнями, мають можливість тимчасового відключення, можна заблокувати
отримання повідомлень з певних адрес, навіть змінити телефонний
номер. Пауза в спілкуванні руйнує взаємопідсилювані автоматизми
кібербулінгу, особливо якщо він мотивований втечею булерів від нудьги та не
супроводжується булінгом у реальному житті.
Правила для свідків
Якщо
ви стали очевидцем кібербулінгу, існує три типи правильної поведінки:
1)
виступити проти булера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами
негативно),
2)
підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити
думку про те, що кібербулінг – це погано; цим Ви надаєте емоційну підтримку,
так необхідну жертві),
3)
повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кібер-просторі.
Поради для батьків
·
Важливо, щоб профілактичні дії з
впровадження правил, або дії допомоги у випадку нападів батьки робили спокійно
і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності, підтримки.
Своє хвилювання і тривогу можна обговорювати з іншими дорослими, наприклад,
іншими батьками, діти яких були жертвами булінгу (програма дій школи може
включати організацію таких зустрічей). Варто також поставити до відома
педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш
уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання
якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.
·
Опановуйте нові знання. Батьки мають регулювати
користування дитини новими технологіями щоб не залишати дитину наодинці з
віртуальною реальністю, батьки мають самі опановувати інтернет, навчатися
користуватися планшетом або смартфоном тощо. Ви ж розповідаєте про правила
дорожнього руху та правила користування побутовою технікою? Не забувайте й про
правила безпеки в інтернеті.
·
Будьте уважними до дитини уважно вислуховуйте дитину
щодо її вражень від інтернет-середовища звертайте увагу на тривожні ознаки
після користування інтернетом, які можуть вказувати на те, що дитина стала
жертвою (засмучена чимось, відмовляється спілкуватися тощо).
·
Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною доступно
розкажіть дитині про кібербулінг, поясніть свою мотивацію: ви піклуєтеся, а не
намагаєтеся контролювати приватне життя наголосіть, що якщо дитині надходять
образливі листи, есемески або виникають інші проблеми в інтернеті, вона може
розраховувати на допомогу батьків не потрібно погрожувати покаранням
за відвідування небажаних сайтів — ліпше пояснити загрозу, яку несуть
ці сайти.
·
Здійснюйте обмежений контроль. Можна відстежувати
події онлайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями
дитини, коли вона в інтернеті. Щоб запобігти комп’ютерній залежності,
регламентуйте час користування інтернетом, адже діти часто втрачають відчуття
часу онлайн вагомим фактором впливу на дітей є позитивний приклад батьків: якщо
вони самі просиджують години за розвагами в інтернеті, забороняючи натомість
дитині, вплив їхніх виховних заходів буде суттєво низький.
·
Застосовуйте технічні засоби безпеки для захисту від
інформаційних загроз навчіть дитину користуватися спеціальними безпечними
пошуковими системами можна використовувати програми-фільтри батьківського
контролю, які відкривають доступ тільки до обмеженого переліку безпечних
для дітей та блокують шкідливі сайти з недитячим контентом (такі фільтри можна
встановити в операційній системі або в антивірусній програмі).
·
Формуйте комунікативну культуру роз’ясніть дитині, яка
її власна поведінка буде вважатися нормальною, а яка небезпечною чи
безвідповідальною зауважте, що спілкування в інтернеті, як і в реальному житті,
має бути відповідальним: воно може мати певні наслідки і для самої дитини, і
для людей, з якими вона спілкується в інтернеті не варто створювати вигадані
образи, негативно реагувати на кожне повідомлення провокативного характеру.
Якщо
дитина — кібербулер
Вчителям
та батькам
Доведіть
до дітей, що
анонімна свобода в інтернеті умовна. Адже коли дії в інтернеті спричиняють
реальну шкоду або кримінальну відповідальність, правоохоронні органи можуть
довідатись інформацію з профілів, встановити координати комп’ютерів, з яких
людина відправляла повідомлення тощо. Якщо кібербулінг має ознаки
шахрайства, погроз, вимагання, відверто сексуальний характер, слід звернутися до
правоохоронних органів.
Виховання
здорових стосунків може допомогти зупинити булінг!
·
Попередження булінгу та втручання у разі такого
інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку
здорових стосунків.
·
Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на
основі взаємної поваги, чи то особисто, чи через Інтернет.
·
Метою є надання допомоги у забезпеченні того, щоб усі
учні мали здорові, безпечні, засновані на взаємній повазі, доброзичливі
стосунки.
·
Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і
дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якими мають бути здорові стосунки.
·
Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від
позитивних стосунків із дорослими.
·
Учні, які здатні підтримувати здорові стосунки, навряд
чи будуть знущатися з інших, скоріше вони будуть підтримувати учнів, які є
об’єктом булінгу, і будуть більш здатними досягти своїх цілей в освіті.
·
Пропагування здорових стосунків є головним способом
запобігання булінгу і створення безпечної й приязної атмосфери у школі.
З
метою запобігання насильству та протидії булінгу в шкільному середовищі,
педагогам, і в першу чергу класним керівникам необхідно стежити за груповою
динамікою класу, щоб вчасно виявляти випадки булінгу та реагувати на них.
Налагодження довірливих стосунків з дитиною сприятиме можливості заохочувати її
розповідати про свої проблеми класному керівнику, практичному психологу або
соціальному педагогу, а також своїм батькам. Важливо, щоб розмова була
спокійною і виваженою, що дозволить знизити рівень тривожності та агресивності
у дітей та дорослих.
Важливо
знайти нові підходи до взаємодії з учнями та їхніми батьками. У цьому можуть
допомогти різні профілактичні програми навчання учнів та дорослих (в т.ч. і
педагогічних працівників) новим формам поведінки, виховання стресостійкості
особистості, здатної самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя.
Головна перевага таких програм – це формування відповідальності людини й
громади за власну поведінку і поведінку інших, готовність прийти на допомогу,
розв’язати конфлікт. Профілактичні програми, призначені для проведення групових
занять з учнями та дорослими, можуть включати групові заняття з розвитку
комунікативних навичок, профілактики асоціальної поведінки з основами правових
знань, а також заняття, спрямовані на допомогу в досягненні позитивних життєвих
цілей тощо.
Права та обов’язки матері, батька і дитини
Юридичним фактом, на основі якого виникають права і обов’язки батьків та дітей, є встановлене у законному порядку походження дитини від батьків.
В Сімейному кодексі міститься цілий комплекс норм, які визначають насамперед обов’язки батьків щодо дітей. Серед них — обов’язок забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я, зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦСу, обов’язок поважати дитину, виховувати та утримувати її.
Батьки мають право на визначення імені дитини, на особисте виховання, на вибір форм виховання, на відбирання дитини у кожного, хто незаконно тримає її в себе.
Батьки як суб’єкти батьківського правовідношення мають низку майнових та немайнових прав і обов’язків. Виходячи з аналізу норм сімейного законодавства України, можна визначити найбільш специфічні ознаки батьківських прав та обов’язків:
- вони мають строковий характер, оскільки належать батькам до повноліття дитини;
- при здійсненні своїх батьківських прав та обов’язків батьки не повинні заподіювати шкоду фізичному та психічному здоров’ю дитини;
- серед усіх батьківських обов’язків у примусовому порядку може бути здійснено лише обов’язок щодо утримання дитини; примусити виконувати особисті батьківські обов’язки неможливо, тому у разі їх невиконання застосовується така санкція, як позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;
- мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 18 Конвенції ООН про права дитини, ст. 141 СК).
Основними актами, які визначають в Україні зміст прав дитини, крім Сімейного Кодексу, є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована постановою Верховної Ради УРСР від 27 листопада 1991 р.) та Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Згідно з цими актами, дитина, зокрема, має такі права:
- право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я;
- право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
- право на ім’я та громадянство, право знати своїх батьків та право на їх піклування;
- право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного розвитку;
- право на вільне висловлення особистої думки та отримання інформації, що відповідає її вікові, право бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства;
- право на свободу совісті та релігії;
- право на захист від усіх форм насильства;
- право на житло;
- право на освіту.
Міжнародні акти та акти внутрішнього законодавства України приділяють особливу увагу дітям, які мають статус дитини-біженця, дитини-інваліда, дитини, позбавленої батьківського піклування.
Так, дитина-біженець має право на допомогу з боку держави у пошуку її батьків та інших членів сім’ї, на одержання інформації, необхідної для її возз’єднання зі своєю сім’єю. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про охорону дитинства» держава через органи опіки та піклування за місцем перебування дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім’ї та родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров’я.
Дитина, яка є неповноцінною в розумовому або фізичному відношенні, має право на особливе піклування, на ефективний доступ до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, підготовки до трудової діяльності таким чином, який призводить до найбільш повного, по можливості, втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особи. Ст. 26 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична і психологічна допомога, можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах.
Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою. Ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані під опіку чи піклування, на усиновлення або влаштовані на виховання в сім’ї громадян (прийомні сім’ї), в будинки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу.
Дитина може самостійно реалізувати свої права лише у тих випадках, які передбачені законодавством. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 152 СК дитина, яка досягла 14 років, має право звернутися за захистом своїх прав безпосередньо до суду; відповідно до ч. 2 ст. 148 СК дитина, яка досягла семи років, має право брати участь у вирішенні питання щодо зміни її прізвища у разі зміни прізвища обома батьками. Дитина, яка досягла 14 років, має право вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлені законом (ч. 2 ст. 29 ЦК). Дитина, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 295 ЦК).
На відміну від повнолітніх осіб, реалізація прав дитини найчастіше пов’язана з поведінкою її законних представників — батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, установ, на яких закон покладає обов’язок з охорони прав дітей. Законний представник дитини має діяти виключно в її інтересах.
Ступінь та межі участі законних представників у здійсненні прав дитини визначені законом і залежать від таких обставин:
- віку та обсягу дієздатності дитини. Слід мати на увазі, що неповнолітня особа, якій надано повну цивільну дієздатність на підставі ст. 35 ЦК, однаково не може реалізувати весь комплекс сімейних прав. Приміром, ця особа не може бути призначена опікуном, піклувальником чи усиновлювачем;
- виду зв’язку між дитиною та її законним представником. Звичайно, найбільші можливості щодо реалізації прав дитини мають її батьки та усиновлювачі (винятком є так зване «неповне» усиновлення, коли відповідно до ч. 1 ст. 232 СК при усиновленні дитини однією особою особисті немайнові права і обов’язки щодо дитини можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка, та відповідно до ч. 2 ст. 232 СК, коли дитина не втрачає правового зв’язку з бабою, дідом, братами та сестрами). Права опікуна, піклувальника, вихователя дитини обмежені часовими рамками.
На дітей покладено обов’язок піклуватися про батьків та надавати батькам матеріальну допомогу. Зокрема, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Батьки вважаються непрацездатними, якщо вони досягли пенсійного віку або є інвалідами 1, 2 чи 3 групи. Потреба батьків у матеріальній допомозі визначається залежно від наявності чи відсутності у них коштів для забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Повнолітні діти мають утримувати своїх батьків, незалежно від того, чи мають вони достатні кошти. Це аліментне зобов’язання виникає навіть тоді, коли діти самі перебувають у скрутному матеріальному становищі, що, звичайно, враховується судом при визначенні розміру аліментів. Діти звільняються від обов’язку утримувати матір, батька, які були позбавлені батьківських прав щодо них і ці права не були поновлені (ч. 2 ст. 202 СК). Крім цього, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько свого часу ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки (ст. 204 СК).
Протидія булінгу
Інформаційні буклети "Стоп булінг"
«Булінг: поняття, ознаки, відповідальність»
Поняття «булінг»
Адміністративна відповідальність за булінг
Права та обов’язки здобувачів освіти
Права та обов’язки освітян
Поради батькам
Відповідальність
Притягнення до адміністративної відповідальності
- пояснення особи, яку притягують до відповідальності,
- пояснення потерпілого та свідків,
- висновок експерта (якщо в результаті вчинення правопорушення була завдана фізична чи психологічна шкода),
- речові докази у вигляді зіпсованих особистих речей постраждалого,
- письмові документи,
- матеріали листування, в тому числі – переписки в соціальних мережах, відео-матеріали, на яких зафіксовано процес цькування.
Порядок подання та розгляду заяв про випадки булінгу
Порядок реагування на випадки булінгу
План заходів, спрямованих на запобігання булінгу 2022/2023 н.р.
БУЛІНГ: ПОРАДИ БАТЬКАМ, УЧИТЕЛЯМ ТА ДІТЯМ
Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить до непоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.
Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів
Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.
ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ
Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.
Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.
Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.
"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.
Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу. 
ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ
Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.
У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.
Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ
Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.
Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.
Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.
Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ
Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.
Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.
Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.
Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.
Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ
Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.
Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.
У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.
Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.
Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.
Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ
Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ
Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.
Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки.
Немає коментарів:
Дописати коментар